Пленэр в г. Никополе
Художественная
галерея «Погляд» совместно с ХОНСХУ и
мэрией г. Никополя в лице Старуна Сергея
Владимировича провели художественный
пленэр под названием «Шляхами козацької
слави». В этом празднике
красок приняли участие харьковчане и
четверо никопольских художников.
По итогам пленэра 19 июля 2009 года в центре г. Никополя на стенах Краеведческого музея состоялась выставка-отчет, на которой было представлено 250 работ. В открытии выставки приняли участие:
Торишный В.И.
Щербак Л.К.
«Мы
так долго ждали, когда же ЭТО случиться?
И вот: стены музея снаружи все увешаны
картинами местных художников, звучит
музыка, люди все подходят и подходят. А
равнодушным не уходит никто. Стоит лишь
посмотреть на «Книгу откликов»,
подвешенную на дереве, да и на столике
большой лист с отзывами. Никопольчане
в восторге! Браво! Молодцы!...»
Л. Ковальчук «Визит-Венал», №35 (767) от 23 июля 2009 г. «19 июля возле здания музея прошла выставка работ никопольских и харьковских художников, посвященная теме казачества. Две недели они рисовали пейзажи Никоаоля на пленэре (на природе). Студенты Харьковской национальной академии дизайна и искусств и маститые художники работали одновременно на одну тему. А потом сразу же состоялась выставка их работ. 250 пейзажей нашего родного города. Какое наслаждение получили те, кто оказался в воскресенье у здания музея!...Такой подарок организовали никопольчанам городская власть, креведческий музей и двое харьковчан — меценаты и коллекционеры Сергей Дунаев и Владимир Торишный....» Алена Макаренко «Репортер», №59 (878) от 23 июля 2009 г.
Елена Щербова «Никопольская правда», № 85-86 (15859-15860) от 23 июля 2009 г. «В культурной жизни Никополя произошло необычное и заметное событие — живописный пленэр, участие в котором приняли художники из Харькова и Никополя. Мероприятие такого уровня поставило наш город в один ряд с крупными городами страны, где художественные пленэры уже давно стали традицией. Более двух недель художники работали под открытым небом, рисуя наш город. Среди художников были студенты академии дизайна и искусств, маститые мастера. Например, член Национального Союза художников Украины, бывший преподаватель Харьковского художественного училища, ветеран войны, 83-летний Витор Гольба. Идейные вдохновители и организаторы пленэра — бывший никопольчанин, а ныне харьковский бизнесмен Сергей Дунаев и его компаньон, харьковский меценат Владимир Торишный. Харьковсчане были поражены красотой Никополя и радушием горожан. По итогам пленэра художники встретились с представителями городской власти...»
Наталья Шевченко Леонид Петришин «Проспект Трубников», № 30 от 23-30 июля 2009 г.
«Шляхами козацької слави»
(Французский пленэр на Никопольский манер)
Моя любовь к живописи берет начало из моего детства, а приобретение первой картины значиться 2002-м годом. Вот тогда и появились мои первые знакомства с художниками, посещение их мастерских и бесконечные дискуссии на тему изобразительного искусства. От многих из них я слышал рассказы об участии в различных пленэрах и о самой сути их проведения. Мне очень хотелось однажды побывать на одном из таких красочных мероприятий в качестве зрителя, но, ввиду вечной нехватки свободного времени, этого сделать не удалось. Желание, каким то образом, участвовать в этом продолжало жить и, постепенно, трансформировалось в идею проведения пленэра своими силами и за свои средства. Этой мыслью я поделился со своим компаньоном Сергеем Дунаевым. Он горячо поддержал этот проект и выразил желание принять в нем участие. Им же было предложено провести наш первый пленэр на его родине, в городе Никополе и, тут же, родилось название « Шляхами козацької слави ». Мы начали подготовку …
Владимир Торишный, коллекционер.
Від Великої Скіфії до Січі, від Січі до Нікополя
І вік - як мить...
Б. Мозолевський Історія Нікопольського краю налічує не одне тисячоліття і сягає сивої давнини. На початку XXI ст. його індустріально-аграрний ландшафт, сформований за останні півстоліття, докорінним чином змінив не тільки територію міста, але йприлеглі до нього з півночі степові простори, з півдня - унікальні за своїм значенням Дніпровські плавні, які в середині 50-их років XX ст. зникли під їх релікти ще залишаються де інде по його берегам. Т тому вони є чудовим об'єктом для відтворення в живописі того природнього середовища більш давніх часів, в яких формувалось людське суспільство на Нікопольщині. Фото і документи археологічних досліджень XIX ст. - поч. XX ст. дозволяють уявити степи арійських та скіфо-сарматських часів. Тоді, на високих водорозділах степової рівнини, розрізаної балками та долинами степових річок були рясно вкриті курганами великих і малих розмірів. Густі порослі ковило-типчакового різнотрав'я складали неповторну картину невід'ємності курганів від оточуючого їх пейзажу. На Нікопольщині збереглися два унікальних царських скіфських курганів Нечаева і Орлова Могили (висотою відповідно 16 і 10 м), які з розташованими поруч з ними курганними групами складають ще цілісну картину пам'яток давніх часів, хоча воєнні роки залишили на них свої важкі сліди. Не можна не звернути увагу на пам'ятку національного значення - залишки Камянського городища, відомого в науковій літературі з археології як центр адміністративного і торгово-ремісничого центру Великої Скіфії IV-Ш ст. до Р.Х. Залишки його земляних укріплень в поєднанні з розташованим в цьому регіоні Білозерським лиманом, а у віддаленні на південний захід з Мамай-Горою, складають неповторний колорит, особливо пізньої весни та на початку літа, коли буяє зелень. Пам'ятки козацької доби на Нікопольщині зазнали непоправної руйнації, як внаслідок природних факторів, так і антропогенної дії. Тому місця Базавлуцької (1594-1638 pp.), Чортомлицької (1652-1709 pp.) і Нової Січей (1734-1775 pp.), вкриті водами Каховського водосховища, назавжди поховані від людських очей. Лише мальовничі береги двадцятиметрової висоти між сучасними селами Капулівка і Покровське, відомі як Панські кручі, милують людей як затишне місце для відпочинку подалі від техногенного гуркогу. На сьогодні є підстави стверджувати, що місця Томаківської (сер. XVI -1593р.) та Микитинської Запорозької Січей (1639-1652 pp.) не зникли під час створення Каховського водосховища, оскільки його води були недосяжні до них. Але їх знівелювали будівельні роботи: на о. Томаківка, коли прокладали автомобільну дорогу, у Нікополі - під час будівництва парку Перемоги. Реконструкція земляних укріплень Микитинської Січі (досліджено рів та насипано із його заповнення вал довжиною 71 м), яка частково затінена сучасними деревами, є лише вихідною позицією до усвідомлення вікопомних подій , які тут відбулися у 1648 р. на початку національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття під керівництвом Б. Хмельницького. Обрання останнього Гетьманом Війська Запорозького в Микитинській Січі увічнено в Нікополі пам'ятником Великому Гетьману та гранітним пілоном у старій частині міста, що увійшли в його архітектурно-композиційну структуру. В експозиції Нікопольського державного краєзнавчого музею є чимало козацьких раритетів - від предметів зброї до культового начиння Січової церкви, серед яких є реліквії українського народу та його держави - ікона-ставротека Війська Запорозького Низового 1747 р. та аналой Іоанна Златоуста V ст. від Р.Х. Острів Томаківка, де була перша Запорозька Січ, який примхлива доля перенесла із Дніпровських плавень на правий берег водосховища, відокремивши його від води гідротехнічною спорудою, тим не менш зберіг свій рельєф та ті мальовничі берега з протоками, до яких ще не дотягнулася людина, що поставила собі за мету прибрати до своїх рук не тільки багатства природи, але й її непотворну красу. По передмістям м. Нікополя і селам Нікопольского району деінде ще залишилися хати-мазанки українських селян, а також будинки німців-менонітів, що дивом уціліли від поступу індустріально-атомної індустріалізації, яка створила урбанізоване середовище для проживання більшості нікопольчан. Промислові піраміди доби будівництва комунізму - Південно-Трубний завод, завод феросплавів, Запорізький енергокомплекс АЕС-ДРЕС, велетенські лінії енергопостачання можуть навіювати ілюзії всемогутності людини у цьому краї. Це може бути об'єктом спостереження, роздумів та для людей неможливо весь час перебувати під струмом технічного поступу, тому залишок старого одно-, двохповерхового Нікополя, його як заплутаних вуличок і провулків, так і прямолінійних з квадратно-квартальними перетинами, дають іншу ілюзію - спокійного, уповільненого темпу життя попередніх поколінь. Казан історії нікопольського краю ніколи не охолоне, поки одне покоління запокликом душі і законом природи змінює один одного. Безкінечність обличнікопольців, яких захопив на мить фотоапарат, або відео, дають конкретне бачення шанованих людей як зрілого та старшого віку, так і молодого майбутнього — від героїв праці і війни до красунь, названих на західний манер Міс Нікополь. Природа перетворена на будівельний об'єкт, будівельні об'єкти перетворені в застиглу красу пам'яток історії, культури, архітектури і містобудування. Люди, що їх створювали, живуть в створеному для себе світі - все це надає неповторний історичний образ нікопольського краю і його центру - Нікополю, єдиного міста в Україні, чиє походження пов'язане із Микитинською Запорозькою Січчю - єдиної із Січей, яка стала початком державної доби в історії українського народу, відомої як козацька.
Мирослав Жуковский
Информация обновлена 26.11.2009 г.
|